| name-am =
| name-fr =
| состояние текста = 67
| состояние поиска = 7
| состояние тэгов = 7
| состояние ссылок = 7
| флаг чистовик = ё77
| автокартинки =
| портрет =
*БУКОВИНА І ЧЕРНІВЧАНИ В "ЕНЦИКЛОПЕДІЇ КОЛОМИЙЩИНИ". Чернець-домініканець. Жив у Галичині [http://www.2000.cv.ua/2002/23/27]
*http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/lvivski-rody.htm
Садок Вінцентій Фереріуш Баронч (1814-1892) був домініканцем. Народився 29 квітня 1814 року у місті Станіславів. Був сином Григорія. Походив з незаможної вірменської родини. Школу та гімназію закінчив у Станіславові (1821-1830). Після невдалих спроб вступу до Духовної семінарії у Львові, навчався один рік у тривіальній (підготовчій) школі. З метою вступу до монастиря Домініканців у Львові розпочав листування з Римом з проханням дозволити йому змінити вірменський обряд на латинський. Такий дозвіл отримав через п’ять років, не дивлячись на численні перешкоди зі сторони вірмен.
Під час очікування відповіді з Риму навчався у Львівському університеті на факультеті філософії (1831-1833). Закінчив екстерном також факультет богослов’я (1833-1835). У 1835 р. вступив до новіціяту Домініканців у Підкамені біля Бродів, де одягнувся у габіт (одяг монаха) 19 липня того ж року отримавши друге ім’я Садок. Пізніше продовжував навчатись богослов’я та закінчив монастирську філософсько-богословську школу (Studium domesticum pro religiosis), яка починаючи з 1830 року була у Львові. У школі навчались монахи різних монастирів під керівництвом єпископа латинського обряду (2 роки філософії та 3 роки богослов’я). Монаші обіти склав 2 травня 1838 року. Священичі свячення отримав з рук львівського архієпископа Францішка Піштека 21 липня 1838 р. Наступного року виконував функції бібліотекаря монастиря та помічника при домініканській парафії церкви Божого Тіла у Львові. У тому ж році став професором біблійних наук у філософсько-богословській школі. У 1842-1845 рр. виконував обов’язки катехита у звичайній школі у Жовкві, яка належала Домініканцям. У Жовкві став помічником настоятеля монастиря. На короткий термін повернувся до Львова, звідки на початку 1846 р. вислано його до Тисмениці, де виконував функції настоятеля та адміністратора парафії.
У 1848 р. під час Весни Народів, був у Тисмениці головою Народної ради та мировим суддею. У 1851 р. повернувся до Львова, де знову став професором у Studium Domesticum. У 1853-1857 рр. був спеціальним радником капітули провінції. У 1855 р. на короткий час був призначений настоятелем у Підкамені, натомість упродовж багатьох років був прокуратором монастиря.
У Підкамені прожив до кінця свого життя. За взірцеве проповідництво монастир надав йому титул генерального проповідника (praedicator generalis). Жив дуже аскетично, не виходячи майже ніколи з келії. З дозволу духовної влади навіть Святу Літургію відправляв у келії. Майже вповні посвятив своє життя науковій діяльності.
У 1858 р. став членом кореспондентом Краківського наукового товариства (пізніше членом Академії прикладних наук). Про визнання його наукових досягнень свідчить наданий йому у 1863 р. ступінь магістра святої теології. Помер 2 квітня 1892 року. Не дивлячись на те, що не мав ґрунтовної історичної освіти і часто зустрічався з гострою та суровою критикою, його праці є надзвичайно вартісні, особливо як збірка джерел.
Самі Домініканці не завжди могли позитивно оцінити його твори, тому не раз він терпів від несправедливих докорів. З тієї причини у молоді роки переводили його з одного монастиря до иншого. Не зважаючи на слабке здоров’я, відзначався великою працьовитістю. Живучи у Підкамені, зовсім відокремлений, зумів нав’язати багато контактів з різними вченими та літераторами.
Серед його друзів був директор Оссолінеуму Августа Бєловскі, який дозволив йому користуватись рукописами та давав змогу отримувати наукову інформацію. Був членом редакції Енциклопедії С. Оргельбранда.