Бюрократ, editor, nsBadRO, nsBadRW, nsDraftRO, nsDraftRW, reviewer, администратор
153 536
правок
Изменения
Нет описания правки
}}
=Биография=
Монах-доминиканец. Жил в Галичине.
Исследовал армянские общины Польши и Украины. С. Баронч способствовал обновлению армянских национальных учреждений в Галиции, принимал непосредственное участие в восстановлении памятников армянской архитектуры, в строительстве армянских школ и общежитий. То, что прошлым Украины интересовался историк-армянин, разбудило среди украинской общественности интерес к жизни армян.
==Сочинения==
Автор монографий на польском языке по истории украинских городов Брод, Бучача, Жовквы, Станислав, Тисменици и других, в которых представлен важный фактический материал.
Издал сборник украинских сказок и поговорок.
Опубликовал «Жизнеописание славных армян в Польше» (1856), «Очерк армянской истории» (1869) и ряд трудов по истории ордена бернардинцев и доминиканцев.
Историк Садок Баронч в своих монографиях показал своим соотечественникам славу и героическое прошлое армянского народа, влиял на подъем национального самосознания.
===на польском языке===
*[http://history.org.ua/EHU/new/?verbvar=Baronch_S&abcvar=21&bbcvar=1] (укр.яз.)
*БУКОВИНА І ЧЕРНІВЧАНИ В "ЕНЦИКЛОПЕДІЇ КОЛОМИЙЩИНИ". Чернець-домініканець. Жив у Галичині [http://www.2000.cv.ua/2002/23/27]
*http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/lvivski-rody.htm
Автор праць польс. мовою з історії зх.-укр. міст: Броди, Жовква, Львів, Станіслав, Тисмениця, Бучач, Язловець (нині село Бучацького р-ну Терноп. обл.), Ярослав (нині тер. Польщі); досліджень з історії вірм. народу, серед яких: «Життєписи визначних вірмен у Польщі» (1856), «Нариси вірменської історії» (1869); творів з історії католицьких чернечих орденів. Збирав у Галичині та на Поділлі укр. фольклор (опубл. у зб. «Казки, фрашки, перекази, прислів’я та пісні на Русі», 1866, доповнене вид. 1886).
Садок Баронч був магістром теології, професором біблійних наук у Львові, членом-кореспондентом Наукового товариства у Кракові.
Його перу належить цілий ряд книг польською мовою, які становлять неабияку вартість для історика-краєзнавця. Назвемо бодай кілька: "Пам'ятки м. Станіслава" (1858), "Вільне торгове місто Броди" (1865), "Пам'ятки Бучацькі" (1882) та інші. Ряд книг Садока Баронча присвячено історії вірмен Східної Европи, і серед них - "Нарис вірменської історії", виданий 1869 р. у Тернополі. Серед інших згадано тут і про вірменську громаду Чернівців та історію будівництва вірмено-католицького храму Св. апостолів Петра і Павла, який став завдяки генію Йозефа Главки однією з архітектурних перлин столиці Буковини. Так-от прибуток від цієї книги Садока Баронча офірувався на спорудження чернівецького храму.
Садок Вінцентій Фереріуш Баронч (1814-1892) був домініканцем. Народився 29 квітня 1814 року у місті Станіславів. Був сином Григорія. Походив з незаможної вірменської родини. Школу та гімназію закінчив у Станіславові (1821-1830). Після невдалих спроб вступу до Духовної семінарії у Львові, навчався один рік у тривіальній (підготовчій) школі. З метою вступу до монастиря Домініканців у Львові розпочав листування з Римом з проханням дозволити йому змінити вірменський обряд на латинський. Такий дозвіл отримав через п’ять років, не дивлячись на численні перешкоди зі сторони вірмен.
Під час очікування відповіді з Риму навчався у Львівському університеті на факультеті філософії (1831-1833). Закінчив екстерном також факультет богослов’я (1833-1835). У 1835 р. вступив до новіціяту Домініканців у Підкамені біля Бродів, де одягнувся у габіт (одяг монаха) 19 липня того ж року отримавши друге ім’я Садок. Пізніше продовжував навчатись богослов’я та закінчив монастирську філософсько-богословську школу (Studium domesticum pro religiosis), яка починаючи з 1830 року була у Львові. У школі навчались монахи різних монастирів під керівництвом єпископа латинського обряду (2 роки філософії та 3 роки богослов’я). Монаші обіти склав 2 травня 1838 року. Священичі свячення отримав з рук львівського архієпископа Францішка Піштека 21 липня 1838 р. Наступного року виконував функції бібліотекаря монастиря та помічника при домініканській парафії церкви Божого Тіла у Львові. У тому ж році став професором біблійних наук у філософсько-богословській школі. У 1842-1845 рр. виконував обов’язки катехита у звичайній школі у Жовкві, яка належала Домініканцям. У Жовкві став помічником настоятеля монастиря. На короткий термін повернувся до Львова, звідки на початку 1846 р. вислано його до Тисмениці, де виконував функції настоятеля та адміністратора парафії.
У 1848 р. під час Весни Народів, був у Тисмениці головою Народної ради та мировим суддею. У 1851 р. повернувся до Львова, де знову став професором у Studium Domesticum. У 1853-1857 рр. був спеціальним радником капітули провінції. У 1855 р. на короткий час був призначений настоятелем у Підкамені, натомість упродовж багатьох років був прокуратором монастиря.
У Підкамені прожив до кінця свого життя. За взірцеве проповідництво монастир надав йому титул генерального проповідника (praedicator generalis). Жив дуже аскетично, не виходячи майже ніколи з келії. З дозволу духовної влади навіть Святу Літургію відправляв у келії. Майже вповні посвятив своє життя науковій діяльності.
У 1858 р. став членом кореспондентом Краківського наукового товариства (пізніше членом Академії прикладних наук). Про визнання його наукових досягнень свідчить наданий йому у 1863 р. ступінь магістра святої теології. Помер 2 квітня 1892 року. Не дивлячись на те, що не мав ґрунтовної історичної освіти і часто зустрічався з гострою та суровою критикою, його праці є надзвичайно вартісні, особливо як збірка джерел.
Самі Домініканці не завжди могли позитивно оцінити його твори, тому не раз він терпів від несправедливих докорів. З тієї причини у молоді роки переводили його з одного монастиря до иншого. Не зважаючи на слабке здоров’я, відзначався великою працьовитістю. Живучи у Підкамені, зовсім відокремлений, зумів нав’язати багато контактів з різними вченими та літераторами.
Серед його друзів був директор Оссолінеуму Августа Бєловскі, який дозволив йому користуватись рукописами та давав змогу отримувати наукову інформацію. Був членом редакції Енциклопедії С. Оргельбранда.